Кулька

Смішні Історії

Іду з рибалки. Поля. Переліски. Місця безлюдні. Дикі навіть. Найчастіше лося можна зустріти, ніж людину. Рази в два. Частіше. Я засікав.

Іду, значить, весь у собі. Стежечка-то – і не стежечка. Так. Ниточка в траві.

Ads

І раптом назустріч на всіх парах мчить ротвейлер. Потужний такий. Доглянутий. Мова на бік. Давно, видно, біжить.

А в цих місцях ротвейлери зустрічаються в чотири рази рідше людей. Я засікав. Відповідно, у вісім разів рідше лосів. Коротше. На вісім бачених мною в цих місцях лосів це був перший ротвейлер. Так.

Ви біжить ротвейлера бачили? А що біжить на вас?

Я встав. Спостерігаю. А що залишається? Красиво біжить. Точно на мене. Дивиться, правда, неприродно якось. Не вперед, а кудись вгору. Так і скаче, голову задерши.

Ну я так підібрався злегка. Не, я собак-то ніяких не боюся. Крім неадекватних пікінесов. І то більше з-за господинь. Але цьому-то куди тут ще так поспішати, крім як на обід мною?

Він повз мене – шшшшух! Гарну таку переставку зробив, огинаючи. І далі. Токо трава полягла. І, пардон, мошонка на місце повернулася. Я слідом подивився – а він уже за кущами. А там далі немає нічого. Річка. І все. І луки на тій стороні. Загадка.

Тільки я знову рушив, нате. З того ж переліска, звідки токо що псина вискочила, мчить мужик. Ага. І біжить, головне, точно так само, як цей ротвейлер. Доглянутий, лисніє, мову на бік, і башка кудись догори задерта.

До мене добігає. Зупиняється. Зігнувся, руки в коліна упер. Хрипить. Видно ж – рідко бігає. Здох, марафонець.

– Мужик! Пих-пих-пих! Бля! Пих-пих-пих! Тисобаку – пих – тут – пих – не бачив? Хрррр!

– Ротвейлер? – Я закурив.

– Точно! Пих-пих! Хрррр!

– А он туди побіг. – Я махнув сигаретою за спину в бік річки.

– Ось сука! Хрррр! Пих-пих-пих! Ух! Все! Не можу! – І впав жопою в траву.

– Повернеться. Там далі бігти нікуди. Річка. Болото. Він же через річку не попливе.

– А от хуй його знає! Хрррр! Якщо кулька не с'ебется – попливе як нехуй робити. Дай закурити. – Мужик потихеньку приходив до тями.

Я простягнув цигарку.

– Чого він ломанувся-то?

– Блять! За кулькою!

– За яким Шариком?

– Розумієш. Ми повз просто їхали. Зупинилися поссать. Ну а цього ж розім'ятися треба? Шість годин на машині. Ну я кульку і надув. Йому кулька надувний – краще нічого не треба. Буде його Пендюр, поки не лопне. Я його до цих кульках зі цуценя привчив. Спеціально. Ну, що б петард не боявся. Феєрверків цих йобаний. Звуків, коротше, гучних. Він кулька ганяє-ганяє, потім або прокусить, або лапою. Той ХУЯКА – і лопне. У мене цих кульок повний бардачек. А хулі? Не самому ж мені з ним стрибати?

Мужик перепочив. Я чекав. Все ясно. Кулька вітром підхопило – пес за ним.

– Ну, хулі. Я скла поки протираю. Цей пустує. З кулькою. Він кульку-то носом підчепив, той ХУЯКА – і на кущі. Бах! І лопнув. Ну і пиздец. Кулька луснула – можна їхати.

Мужик зітхнув і зробив круглі очі.

– І раптом. Дивлюсь. Бля! Точно з цих кущів. Де шарик лопнув. Тільки далеко. Випливає цей ебаний дирижабль! Червоний! Як нашу кульку. Цей як побачив, у нього видно в мозку чогось Закусило, і він кааааак ебанет! За цим статосратом. Я – за ним. Блядь! Навіть машину не закрив!

– Тут немає нікого. Тільки лосі. – Заспокоїв я – Який сратостат?

– Ну ти чого, мужик? Он же! – І ткнув рукою мені за спину і вгору.

Я обернувся.

З того боку річки, кілометрів за два навскидку, високо в небі висів яскраво-червоний величезну повітряну кулю. Справжній. Великий. Дорослий. І візуально, якщо прикинути, він так, точно відповідав розмірами звичайного надувній кульці метрів з десяти.

Я аж присвиснув. Звідки? І як я його раніше не помітив?

– Жопа! – Сказав мужик. – А ти кажеш – не ебанет за річку. Як два пальці! Він же на цих кульках повернений. Ще не лопне – хуй відстане.

– Чуєш? Адже якщо на той бік ебанет, сам назад не повернеться. Не попливе.

– Точно? – Я кивнув – Точно! Не знаєш, де тут найближчий міст?

– Знаю. Сам довго не знайдеш. Я покажу. Підемо спочатку на річку глянемо. Там далеко видно.

– Блядь! Слухай! А машина?

– Що за машина?

– Джип. Паджеро. Може я ….?

– Та добре. Місцеві не зачеплять. Ми швидко. Тут п'ять хвилин до ріки-то. Якщо переплив – побачимо. Там поля, на тій стороні. Може сплавав. Річка неширока. А я до машини сходжу. Покараулю. Або навпаки. Тільки він мене слухати не буде.

– Гаразд. Пішли. Вирішимо. – Мужик явно підбадьорився – Бля, слухай, спасибі тобі. Я без собаки звідси один хуй не поїду. Рік жити буду.

– Знайдемо.

Я потягнувся за вудками. Він важко піднявся, обтрушуючи дупу. І раптом закричав:

– Ну що, сука?! Нашароебілся, засранець?

Я озирнувся з-під руки.

Від кущів, винувато тупящееся голову і підтискаючи те місце, де у більшості собак хвіст, мокрий як цуцик, понуро брів ротвейлер.

– Іди сюди, синку! Іди, ссученок! – Радісно кричав мужик і притупував від щастя – Ща ті папка знатних піздюлей увалює буде!

Не доходячи до нас метрів десяти пес раптом зупинився. Повернувся до річки. Задер голову і зло і ображено гавкнув. Потім присів на дупу. Глянув у наш бік. І натурально, в голос, заплакав.

Там, за річкою, високо в небі, незрозуміло яким вітром занесений, ширяв величезний червоний повітряна куля.




Связанные записи

Cмешные приколы
Дата: Четверг, Октябрь 21, 2010 Рубрика:Cмішні історії. Получать комментарии этой записи поRSS ленте. Вы можете оставить комментарий, или обратную ссылку с вашего сайта.

Комментирование