ВЕСІЛЛЯ ….

Смішні Історії

Оскільки робити аборт було вже пізно, вирішили зіграти весілля. Наречена пухла прямо на очах. Вона пересувалася ніяково і трохи боком, як що йде на нерест сьомга. А куплене за тиждень до урочистої події сукню довелося в терміновому порядку розставляти. Молода у ньому була схожа на задрапірований перед урочистим відкриттям пам'ятник удава, що проковтнув футбольний м'яч.

Пляшка шампанського в загсі відкриватися відмовилася навідріз. Пробка трималася за стінки шийки так, як ніби від цього залежало її життя. Пальці приятелів нареченого ковзали по запітнілій після холодильника склу вмістилища святкового напою.

Ads

– Треба по денця рукою, – порадив дружка і тут же втілив задумане.

Нахиливши пляшку і, як незабаром з'ясувалося, за фатальним збігом обставин направивши її горло прямо у величезний живіт нареченої, він почав з силою бити долонею по денця судини. Шампанське ахнули, немов мортира на Севастопольській батареї. Пробка, срікошетіровав від пружного утроби, обтягнутого білим атласом, полетіла кудись у сусідній зал. А струмінь пінної, як з вогнегасника, рідини щедро обдала новоспечену дружину від пояса і нижче. Поки що залишився на дні пляшки вино розкопували по келихах, молода, важко – як пінгвін на кладці – присівши, віджимала поділ.

– Води відійшли? – Побачивши мокре плаття нареченої, радісно сплеснула руками бабуся чоловіка, дельфіном виринувши з натовпу родичів, що зустрічали весільний кортеж біля під'їзду …

– Рано ще, стара карга, угамуйся, – зашипів онук, намагаючись при цьому міцною рукою дотягнутися до зморшкуватою шиї старої, але та вивернулася, і її відразу змила натовп.

– У будинок – достаток, потреба – за поріг, – гаркнула якась тітка, метнувши в повітря кілька важких пригорщею затхлого зерна важко визначним злаку. Труха запорошити молодим очі, як березнева скажена хуртовина.

– Може … вистачить цих … приколів? – З придихом, борючись з підступаючої до горла нудотою від токсикозу, просвистіла молода, несамовито кліпаючи очима, що сльозяться.

Втім, як незабаром з'ясувалося, пригоди її тільки починалися. Підступно підкравшись до молодих під завісою паряться в повітрі потерті, все та ж бабуся з силою метнула з кулька прямо в груди молодої добре кіло цукерок – на щастя. Тверда, як галька, карамель вдарила в набряклі в очікуванні чіпких ясен немовляти соски з такою силою, що молода завила від болю.

– На, рідненька, з'їж. Може, полегшає, – зглянулася над нею незнайома жінка, простягаючи підняту з землі цукерочку.

– Та коли ж ви їх купували, бабуся, цукерки-то ці? – Простогнала молода, розглядаючи фантик. – На них же ще «Ленінград» написано?

– Ну не «Сталінград» ж, – урезонив її чоловік, вирішивши заступитися за рідну кров.

Як тільки осіла потерть, молодим дали пригубити по чарці горілки. Саму посуд – знову ж таки, на щастя – слід було розбити. Перша спроба не вдалася. Чарки відскочили від землі, як тенісні м'ячі. Їх спіймали і знову з силою ахнули об асфальт. Ніякого результату. Тоді їх стали тиснути каблуками. Чарки вислизали з-під ніг і, крутячись, як зварені круто яйця, каталися по асфальту.

Молода збагнула першою. Дивлячись прямо в обличчя свекрухи своїми припухлими від токсикозу і від того схожими на крокодилячі жовтуватими очима, але звертаючись при цьому до чоловіка, вона леденить душу пошепки промовила:

– Запитай твою мать, чому вона дала нам пластмасові чарки?

– Ну ти вже, правда, мати, даєш, – підтримав дружину чоловік, і вуха його зашарілись від гніву.

– Так, звичайно, – зойкнула власниця необорних чарок, спопеляючи поглядом невістку, але теж чомусь адресуючись до сина, – ти з нею через місяць розлучишся, а я буду кришталь із серванта бити?

– Неси тару, мати, – спокійно і від того страшно видихнув наречений. – Живо.

Повна рішучості відстояти вміст серванта, свекруха притягла з квартири два гранованих склянки. На цей раз молоді діяли напевно. Вони кинули склянки об землю так, як ніби хотіли проломити асфальт заодно із земною корою і зачерпнути цими самими склянками магму з олівінових шару.

– Очі! – Тільки й встигла вигукнути теща, коли сніп осколків салютом зметнувся з землі.

Відсутність жертв можна було пояснити єдино волею на те панове. До нього й поїхали. Вінчатися.

– Христос воскрес, батя, – радісно вітав священика молодий, насильно опановуючи його рукою для міцного чоловічого рукостискання.

– Серпень надворі, синку, – ревно перехрестилася теща.

– Раз вже приперлися, треба по-їхньому вітатися, – огризнувся наречений. – Причому тут серпень?

– Як же так? Під блуді зачати? – Тільки і зміг видавити з себе служитель культу, розгублено дивлячись на, здавалося, заповнив усю церкву величезний живіт нареченої.

– Це непорочне зачаття, – гигикнул молодий, зірвавши смішок у публіки.

– Радій, що я не єврейка. Я б тобі зараз власними руками обрізання зробила, – пообіцяла молода, обводячи приміщення каламутним поглядом зухвалого, але обессилившие звіра.

– Не насміхайтесь в храмі божому, – відгукнувся, чи то на «обрізання», чи то на «непорочне зачаття» священик, розглядаючи підозрілі жовті розводи на Подолі нареченої.

– Слухай, поп, я не винен, що ця … (Кінологічний термін, що позначає самку собаки) захотіла вінчатися, – заревів молодий, тикаючи пальцем в дружину. – І ти мене не дратуй. А то я зараз над тобою зроблю хибне зачаття.

Священик здригнувся.

– У мене нерви не залізні, – якось примирливо додав молодий, вказавши при цьому на свої багряні вуха.

З церкви поїхали в ресторан. Молода сиділа за столом прямо, як прикордонний стовп, боячись розплескати вміст власного шлунка. Її чоловік більше налягав на горілку. Свято котився до свого логічного завершення, коли приятелі нареченого викинули фортель. Пошепотівшись про щось між собою, вони, скориставшись тим, що молодий на мить одвернувся, підхопили вже не мала сил чинити опір наречену під мишки і потягли кудись по коридору. Судячи по запаху – у бік харчоблоку.

– Молодицю вкрали, – розчулено закивала головою досвідчена у таких справах бабуся. – Чоловік помітить – буде викупляти.

Чоловік не помітив. Через півгодини теща фальшивим голосом театрально голосно запитала у простір:

– І де ж наша красуня?

Чоловік і тут не зреагував. Ще через півгодини дружка, втомлений утримувати наречену на кухні, повідомив йому про викрадення відкритим текстом.

– Та хто ж її вкраде таку? – Здригнувся молодий. – Піди блювання де-небудь у туалеті. Горілка-то ще залишилася? Гей, мати, дай-но мені он ту пляшку …

Ще через годину, не мають можливості крикнути «гірко» гості стали скандувати:

– Не-вес-ту! Не-вес-ту!

Бачачи, що йому не дадуть спокійно насолодитися вогненною водою, наречений злобно обвів поглядом зал. Не виявивши ніде свою роздулася половину, він встав і заревів, адресуючи, мабуть, до неї ж:

– Якщо ти … (Жінка легкої поведінки, гетера, куртизанка – грубо-зневажливе) через п'ять хвилин не прийдеш, я тобі всю морду раскровеню!

Свою обіцянку він підкріпив важким, з усього маху ударом по столу. Посуд на столі підстрибнула, і покоївся на блюді порося, що закінчується жиром, зісковзнув прямо тещі на коліна.

Теща заверещала так, як, напевно, не верещав сам цей маленький порося в останні хвилини свого життя. З жвавістю, яку важко було очікувати в жінці за сорок, вона з вправністю стриптизерки стала здирати з себе просочені розпеченим жиром і від того нестерпні колготки …

І тут з'явилася молода. Вона йшла по коридору, і духовки ресторанної кухні підсвічували її ззаду пекельним полум'ям. Її ніжки, видні крізь напівпрозоре плаття, з-за величезного живота здавалися тонкими, як сірники. Виснажена останніми днями вагітності, вона рухалася важко і враскачку, як капітан Флінт по палубі свого піратського фрегата. А в її правій руці був міцно затиснутий величезний обробний ніж.

– Тільки чіпай мене, обрубок Красноухов, – швидше телепатично передала, ніж вимовила вона. – Тільки спробуй. Я тобі кишки-то випущу …

* * *

Ця картина досі стоїть у мене перед очима. Що було далі – я не знаю. І брехати не стану. Побачивши ніж, я тихо сповз зі стільця і непомітно, прикриваючись подружкою (ні, я не боягуз, просто кажуть – я точно це десь читав, – що колючо-ріжучі рани на жінках заживають швидше), вислизнув із зали.

А молодим залишається тільки побажати жити довго і щасливо. Якщо, звичайно, ще одне казкове побажання – померти в один день – не збулося для них прямо тоді ж, у день їхнього весілля.




Связанные записи

Cмешные приколы
Дата: Вторник, Сентябрь 28, 2010 Рубрика:Cмішні історії. Получать комментарии этой записи поRSS ленте. Вы можете оставить комментарий, или обратную ссылку с вашего сайта.

Комментирование