Ворона і лисиця

Смішні Історії

Глава 1.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Ads

Прибігла Лиса.

— Ворона, — сказала Лисиця, — що вчора було пам'ятаєш?

Ворона міцніше стиснула дзьоб.

— Я дуже винна перед тобою, — зізналася Лисиця, змахнувши сльозу. — Я збрехала тобі. У корисливих цілях. Ти зовсім не така гарна. У тебе зовсім пересічні пера. Ніс яких тисячі. Очі, чесно кажучи, дурнуваті. А вже голос твій: навіть не знаю: не варто, право: —

Лисиця замовкла.

— Ні вже, доказуй! — Хрипко каркнув Ворона.

Глава 2.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Ворона сиділа на дереві і чекала Лисицю.

Та спізнювалася.

Лисиці усе не було.

Лисиця не показувалася.

Зрошений сльозами сир був солон як сулугуні.

Прийшла Лисиця.

— Кгхм-рм-х, — зраділо прочавкала Ворона, — З'явилася! Так і бути, приєднуйся, тут ще залишилося.

— Їж-їж, — відмахнулася Лиса. — Я до Сороки.

Глава 3.

Ворона, видершись на ялину, чекала, коли бог пошле їй черговий шматочок сиру.

Прибігла Лиса.

— Я не запізнилась? — Поцікавилася вона.

Ворона похитала головою.

Лисиця присіла під деревом.

— Зовсім знахабніли, — помітила вона.

Ворона кивнула.

— Оголошень ніяких не було? — Запитала Лиса. — Може, сьогодні вже не буде?

Ворона знизала плечима.

— Гаразд. — Лисиця встала. — Ти чекай, а я поки піду. Каркнешь, якщо що?

— Дик, — запевнила її Ворона.

Глава 4.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Почувши шурхіт — — Ворона, не жуючи, проковтнула сир, поперхнулася, закашлялася, ударилася головою об стовбур, знепритомніла і впала вниз.

Прийшовши до тями, Ворона виявила, що валяється, глибоко воткнувшісь дзьобом, на маленькій Місяці. Місяць був сплющений і пахла хлібом.

— Це рай? — Здивувалася Ворона.

— Я від дідуся пішов, — відповіли їй, — я від бабусі пішов.

Прокинувшись вдруге, Ворона зрозуміла, що лежить у затінку, а поруч сидить Лиса й обмахує її хвостом.

— Не бережеш ти себе, — зауважила Лиса. — Хоч би про мене подумала.

— Виявляється, умираючи, ми потрапляємо на Місяць, — поділилася досвідом клінічної смерті Ворона.

— Тобі привиділося, — Лисиця потерла олійно виблискував ніс. — Чесне слово.

Глава 5.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Вона поснідати зовсім вже було зібралася, коли на галявину вийшла Лисиця, а за нею — п'ять гарненьких лисенят.

— Ось, діти, — звернулася до них Лисиця, — це — та сама тітка, про яку я вам стільки розповідала.

Лисенята благоговійно розглядали Ворону.

— Який мудрий у неї погляд, — зауважив лисеня постарше.

— І гордий профіль, — додав другий, коли Ворона спробувала відвернутися.

— Фея, — тихо промовила вогненно-руда лисичка.

Ворона робила вигляд, що не розуміє, про кого йдеться. Лисенята не відводили від неї захоплених очей.

— Не така вже вона і красива, — раптом сказала сама маленька лисичка.

— Не можна судити по зовнішності! — Докорила її сестра. — Внутрішня краса важливіше.

— Згадай, скільки вона для нас зробила, — додав старший лисеня.

— Хіба ти не відчуваєш, як багато в тітці сховано доброти?

— І шляхетності?

— Німба не бачиш?

Якби ворони червоніли, ця палала б як Жар-Птиця.

— Діти, — прошепотіла вона. У горлі стояв ком. Ворона проковтнув і повторила голосніше: — Дорогі мої:

Глава 6.

Вороні якось бог послав два шматочки сиру.

Один з них був загорнутий в хрусткий папір з яскравим трафаретним написом ДЛЯ ЛИСИЦІ.

Глава 7.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Сир був порізаний на акуратні скибочки, перекладені чистими напівпрозорими папірцями, і упакований у веселий різнобарвний пластик.

Ворона з Лисицею довго мовчки розглядали всю цю пишність.

— Помилилися, напевно, — зітхнула нарешті Ворона.

— Ось воно як, виявляється, буває, — мрійливо вимовила Лисиця. В очах її стояли сльози.

— Візьми, — запропонувала Ворона, — дітям покажеш. Нехай знають.

— Що ти, — злякалася Лисиця, — їм же тут жити.

Глава 8.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Раптово поруч з нею на гілку опустився угодований Ворон. На одній нозі в нього було масивне золоте кільце, на другий — нерозбірлива наколка.

— Що, подруга, дістала тебе Лисиця? — Весело запитав він. — Не боїсь, скінчилися твої муки. Будеш тепер мені сир віддавати, а з Лисицею я сам поговорю.

Ворона відсунулася від нього.

Підійшла Лисиця деякий час розглядала випнуту груди Ворона.

— Твій? — Презирливо запитала вона у Ворони.

Та замотала головою.

— Проходь давай, — гаркнув Ворон. — Тут тепер моя крапка. Ворон ворону око не виклює, а хвостатих ми незабаром усіх до кігтю притиснемо.

— Ідейний, — Лисиця раптом сунула Ворону під дзьоб червону книжечку. — Читати вмієш, лицар?

Ворона встигла розгледіти тільки золотий напис на обкладинці.

— Що таке? — Не витримала вона.

Ворон намагався прикинутися колібрі.

Лисиця сховала книжечку, підібрала сир і погрозила Вороні:

— Тебе що, ні на хвилину залишити не можна? То з дуба рухнешь, то з відморозками зв'яжешся: Гаразд, до завтра. Будуть наїжджати — скажи.

Птахи намагалися одне на одного не дивитися.

— Ну ти даєш! — Кинув Ворон, відлітаючи. — Не могла попередити, що у тебе такий дах?

— Вона не дах! — Гордо прокаркала йому вслід Ворона. — Вона — друг!




Связанные записи

Cмешные приколы
Дата: Суббота, Сентябрь 25, 2010 Рубрика:Cмішні історії. Получать комментарии этой записи поRSS ленте. Вы можете оставить комментарий, или обратную ссылку с вашего сайта.

Комментирование