Ворона і лисиця

Смішні Історії

Глава 1.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Ads

Прибігла Лиса.

– Ворона, – сказала Лисиця, – що вчора було пам'ятаєш?

Ворона міцніше стиснула дзьоб.

– Я дуже винна перед тобою, – зізналася Лисиця, змахнувши сльозу. – Я збрехала тобі. У корисливих цілях. Ти зовсім не така гарна. У тебе зовсім пересічні пера. Ніс яких тисячі. Очі, чесно кажучи, дурнуваті. А вже голос твій: навіть не знаю: не варто, право: –

Лисиця замовкла.

– Ні вже, доказуй! – Хрипко каркнув Ворона.

Глава 2.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Ворона сиділа на дереві і чекала Лисицю.

Та спізнювалася.

Лисиці усе не було.

Лисиця не показувалася.

Зрошений сльозами сир був солон як сулугуні.

Прийшла Лисиця.

– Кгхм-рм-х, – зраділо прочавкала Ворона, – З'явилася! Так і бути, приєднуйся, тут ще залишилося.

– Їж-їж, – відмахнулася Лиса. – Я до Сороки.

Глава 3.

Ворона, видершись на ялину, чекала, коли бог пошле їй черговий шматочок сиру.

Прибігла Лиса.

– Я не запізнилась? – Поцікавилася вона.

Ворона похитала головою.

Лисиця присіла під деревом.

– Зовсім знахабніли, – помітила вона.

Ворона кивнула.

– Оголошень ніяких не було? – Запитала Лиса. – Може, сьогодні вже не буде?

Ворона знизала плечима.

– Гаразд. – Лисиця встала. – Ти чекай, а я поки піду. Каркнешь, якщо що?

– Дик, – запевнила її Ворона.

Глава 4.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Почувши шурхіт – - Ворона, не жуючи, проковтнула сир, поперхнулася, закашлялася, ударилася головою об стовбур, знепритомніла і впала вниз.

Прийшовши до тями, Ворона виявила, що валяється, глибоко воткнувшісь дзьобом, на маленькій Місяці. Місяць був сплющений і пахла хлібом.

– Це рай? – Здивувалася Ворона.

– Я від дідуся пішов, – відповіли їй, – я від бабусі пішов.

Прокинувшись вдруге, Ворона зрозуміла, що лежить у затінку, а поруч сидить Лиса й обмахує її хвостом.

– Не бережеш ти себе, – зауважила Лиса. – Хоч би про мене подумала.

– Виявляється, умираючи, ми потрапляємо на Місяць, – поділилася досвідом клінічної смерті Ворона.

– Тобі привиділося, – Лисиця потерла олійно виблискував ніс. – Чесне слово.

Глава 5.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Вона поснідати зовсім вже було зібралася, коли на галявину вийшла Лисиця, а за нею – п'ять гарненьких лисенят.

– Ось, діти, – звернулася до них Лисиця, – це – та сама тітка, про яку я вам стільки розповідала.

Лисенята благоговійно розглядали Ворону.

– Який мудрий у неї погляд, – зауважив лисеня постарше.

– І гордий профіль, – додав другий, коли Ворона спробувала відвернутися.

– Фея, – тихо промовила вогненно-руда лисичка.

Ворона робила вигляд, що не розуміє, про кого йдеться. Лисенята не відводили від неї захоплених очей.

– Не така вже вона і красива, – раптом сказала сама маленька лисичка.

– Не можна судити по зовнішності! – Докорила її сестра. – Внутрішня краса важливіше.

– Згадай, скільки вона для нас зробила, – додав старший лисеня.

– Хіба ти не відчуваєш, як багато в тітці сховано доброти?

– І шляхетності?

– Німба не бачиш?

Якби ворони червоніли, ця палала б як Жар-Птиця.

– Діти, – прошепотіла вона. У горлі стояв ком. Ворона проковтнув і повторила голосніше: – Дорогі мої:

Глава 6.

Вороні якось бог послав два шматочки сиру.

Один з них був загорнутий в хрусткий папір з яскравим трафаретним написом ДЛЯ ЛИСИЦІ.

Глава 7.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Сир був порізаний на акуратні скибочки, перекладені чистими напівпрозорими папірцями, і упакований у веселий різнобарвний пластик.

Ворона з Лисицею довго мовчки розглядали всю цю пишність.

– Помилилися, напевно, – зітхнула нарешті Ворона.

– Ось воно як, виявляється, буває, – мрійливо вимовила Лисиця. В очах її стояли сльози.

– Візьми, – запропонувала Ворона, – дітям покажеш. Нехай знають.

– Що ти, – злякалася Лисиця, – їм же тут жити.

Глава 8.

Вороні якось бог послав ще один шматочок сиру.

Раптово поруч з нею на гілку опустився угодований Ворон. На одній нозі в нього було масивне золоте кільце, на другий – нерозбірлива наколка.

– Що, подруга, дістала тебе Лисиця? – Весело запитав він. – Не боїсь, скінчилися твої муки. Будеш тепер мені сир віддавати, а з Лисицею я сам поговорю.

Ворона відсунулася від нього.

Підійшла Лисиця деякий час розглядала випнуту груди Ворона.

– Твій? – Презирливо запитала вона у Ворони.

Та замотала головою.

– Проходь давай, – гаркнув Ворон. – Тут тепер моя крапка. Ворон ворону око не виклює, а хвостатих ми незабаром усіх до кігтю притиснемо.

– Ідейний, – Лисиця раптом сунула Ворону під дзьоб червону книжечку. – Читати вмієш, лицар?

Ворона встигла розгледіти тільки золотий напис на обкладинці.

– Що таке? – Не витримала вона.

Ворон намагався прикинутися колібрі.

Лисиця сховала книжечку, підібрала сир і погрозила Вороні:

– Тебе що, ні на хвилину залишити не можна? То з дуба рухнешь, то з відморозками зв'яжешся: Гаразд, до завтра. Будуть наїжджати – скажи.

Птахи намагалися одне на одного не дивитися.

– Ну ти даєш! – Кинув Ворон, відлітаючи. – Не могла попередити, що у тебе такий дах?

– Вона не дах! – Гордо прокаркала йому вслід Ворона. – Вона – друг!




Связанные записи

Cмешные приколы
Дата: Суббота, Сентябрь 25, 2010 Рубрика:Cмішні історії. Получать комментарии этой записи поRSS ленте. Вы можете оставить комментарий, или обратную ссылку с вашего сайта.

Комментирование